Життя… Яке воно складне і не передбачуване. І в кожної людини по-своєму складається доля. Доля розкидає людей світами. І стається так, що відбивається людина від роду. Відбивається далеко, в чужі краї, країни. Там пускає своє коріння, створює свою сім’ю, народжує дітей, виховує онуків. Але на чужій землі…
Однак залишається поклик крові. І цей поклик кличе, не дає спокою і залишає людина заповіт своїм дітям, онукам відвідати рідну землю , поклонитися могилам предків. Так склалася доля Корицького Івана Андрійовича. Народився в селі Воробіївка. Тут прожив з батьками, пройшло його дитинство, юність.
Але страшна війна змінила долі людей. Забрали Івана на примусові роботи в Німеччину. Працював він у місті Гановер. Важко працював. Чекав визволення. Визволили англійці. Дуже хотілося додому, але за Сталінського режиму такі остарбайтери, як Іван ( а він був поляк за національністю) вважалися зрадниками і на рідній землі їх могли вислати на заслання у Сибір. Не став хлопець ризикувати і поїхав з англійцями в Англію. І ось 21 травня приїхали у Воробіївку дочка Хелена і внук Том громадяни Англії. А приїхали вони на прохання свого батька і дідуся І. А. Корицького. Адже він, як сказала дочка все своє життя жив в Англії, а душа і серце його були у рідній Воробівївці. Хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічали воробіївчани своїх гостей. Це була пам’ятна подія. Таке буває нечасто і подібні зустрічі не забуваються. Як свою рідню зустрічали односельці гостей. Звичайно, гості були захоплені та здивовані. Цілували хліб, які піднесли їм діти . Вони зустрілися із людьми села, які змогли розповісти про їх родину , показали хату де жив їх батько і дід. Багато цікавої інформації одержали вони із розповідей людей .
Хелена подарувала альбом фотографій, які батько зберіг ще із часів війни на яких є обличчя наших односельчан, які були разом на примусових роботах у Німеччині. А також грошовий дарунок сільським дітям.
Наші гості, на жаль, не розуміли української мови, але із цим відмінно справилася Ткачук Тетяна Зурабівна .
Учасники фольклорно-етнографічного колективу «Криниця» подарували гостям українську пісню. Можливо, колись у житті батько співав нашої української, бо коли зазвучала пісня, не розуміючи слів Хелена плакала і по закінченню пісні цілувала усіх учасників колективу, а вони подарували їй свій сувенір на згадку про наше село.
Відвідали гості і сільське кладовище , де поховані їхні дід і бабуся та брат Івана Андрійовича – Ананій. Саме на цій могилі вони поставили фотографію свого батька і дідуся і висипали землю, яку привезли із Англії .
На цьому святому місці Хелена перехрестившись сказала : «Нарешті, я здійснила мрію батька».
Вдячні гості сільському голові Кордонцю В. М. за щедрий прийом .
Залишили свою адресу, просили ще розшукати їх рідню.
І поїхали з незабутніми враженнями про рідне батькове село, гостинних, добрих, щирих людей.
